Україна: час гуртуватися

05 мая 2014

Що насправді відбувається в Україні? І що треба зробити для перемоги? Про це запитують всі. В самій Україні, за її східним і західним кордонами. Спробуємо розібратися. По можливості з холодною головою, хоча криваві події в Донбасі і Одесі змушують закипати мізки.

Отже, в Україні – війна. Це є фактом. Непроголошена масштабна психологічно-інформаційна війна, яка помножена на тероризм і диверсії. Весь букет, який ретельно готувався в Кремлі. Але це ще не все. В Україні діють не лише добре підготовлені провокатори і диверсанти. В Україні діють цілі батальони зрадників. Їм допомогають своєю мовчанкою і бездіяльністю байдужі. А фінансує операції Сім’я Януковича. Сам ватажок банди замовчав. Спостерігає. Зачаївся. Готується до стрибка? Чи чекає на путінського білого коня, на якому мріє в’їхати в Україну? Або в частину її.

Україна: час гуртуватися

Розклад сил наступний. Рашистська зграя має до зубів озброєну армію на східних кордонах з Україною, полки диверсантів і агентів, які були заздалегідь інфільтровані в українські силові структури, що дозволило на деякий час паралізувати діяльність українського війська, СБУ, Прокуратури, судів, міліції. Рашисти використовують не тільки перехідну ситуацію, під час якої новому уряду доводиться з нуля відбудовувати силові структури, повертати бійцям бойовий дух і моральну довіру до держави, але й користатися олігархічно-кримінальною системою, яку створив клан Януковича. Вони добре ознайомлені з всіма можливостями, вадами і слабкими сторонами цієї злочинної системи. Справа в тому, що де-факто в Україні вже існувала федерація – удільні князівства, на чолі яких стояв олігарх, якого контролював намісник Сім’ї, і захищали злочинні бандформування, які були створені з представників криміналітету. Вкрадені в українського народу мільярди сьогодні йдуть на підтримку російських диверсійних структур, підгодівлю кримінальних елементів, створення хаосу і безладу.

Україна має професійну армію, високий рівень патріотизма, вміння українців швидко самоорганізуватися і мобілізуватися. Українському уряду вдається відновити силові структури, хоча доводиться штовхатися з шаленим саботажем і діями зрадників. Взагалі зрадництво є головною проблемою цього моменту. Провокації рашистів Путіна і дії реваншистів Януковича не були б настільки ефективними, якщо б вони не спиралися на підкуплених за тридцять срібників сучасних Юд.

Кожен з цих батальонів агресора має свої цілі, але основна, яка об’єднує всіх, полягає в поверненні статуса-кво України як колонії Росії, як совкового заповідника, як кримінального рая.

На цьому тлі нова українська влада робить багато стратегічних і тактичних помилок. І всі ці недолики можна пробачити, а дії зрозуміти, бо парламент і уряд кожної хвилини рухається як по минному полю. Не можна виправдати лише одне – відсутність діалогу в суспільстві. Я не кажу про інформування суспільства про дії силовиків – цього як раз не слід робити. Мова йде про створення потужного громадянського форуму, і не лише як порадчого органу, але діючого механізму, який би зміг взяти на себе частину відповідальності з певними повноваженнями. Можна це назвати громадянською ініціативою і передати активістам право захищати свою батьківщину. Йдеться не стільки про загони самооборони, але про інформаційну безпеку, громадський діалог між мешканцями Захода-Центра з одного боку і Схода-Півдня з іншого. Це просвітницька діяльність, це психологічна робота. Уряду нема часу і можливостей цим займатися.

Україна не використовує потенціал діаспори. Йдеться не про організацію пікетів і мітингів за межами України, а про професійну інформаційну співпрацю, про використання можливостей діаспорних журналістів, аналітиків, політологів, діаспорних мас медіа, інформаціних і аналітичних центрів для створення проукраїнського інформаційного простору на теренах ЄС, на території Північної Америки, і навіть в Росії. Для таких країн, як Естонія, Польща, Литва, Британія, Франція, Греція, Кіпр співпраця з діаспорою була, є і залишається одним з пріоритетів політики інформаційної, а подекуди й економічної, безпеки. Настав час, коли спільні дії, спільну роботу діаспори і України має координувати потужний центр або потужні галузеві центри в Києві. Україна має відкрито визнати – без лобіювання і захисту її інтересів на всіх рівнях і у всіх країнах існування держави буде ускладненним і навіть проблематичним.

Україна: час гуртуватися

Нова Україна – це Україна громадських ініціатив, громадської активності і широкої співпраці всіх верств суспільства, діаспори, політиків і уряду. Тому дивними виглядають амбіції Юлії Тимошенко в її боротьбі проти Петра Порошенка за президентську посаду. Маємо констатувати, що пані Тимошенко мислить категоріями 2004 року. Але Україна змінилася. Не провина Тимошенко, що під час Революції Гідності вона перебувала у в’язниці. Але саме в період з 24 листопаду 2013 року до початку березня 2014 року відбулася не лише революція. Вібулася еволюція на рівні підсвідомості. В Україні народилася нова нація, політична. І цього пані Тимошенко поки що не в змозі зрозуміти. Але своє гідне місце в новій Україні вона знайде. Бо пані Юлія – людина талановита, патріотична, енергійна. Вона є чудовим оратором, вміє переконувати опонентів і доводити справу до кінця. Але перед тим вона має заново вивчити суспільство. Зануритися в нього як в живий підручник. І тоді всім буде від її нової ролі користь. Суспільство має використати потенціал цієї людини. Але й пані Юлія має зрозуміти, в яку Україну вона потрапила, залишивши ворота Качанівської колонії.

Жодна людина в нинішній ситуації не наважиться давати рецепти, як перемогти рашистів і реваншистів. Але я точно знаю, чого вони всі бояться. Єдності України. Єдності широкого українського суспільства. Єдиного фронту проти цієї навали. Вони бояться цього єдиного українського духу. Бо найжахливіше для них є така ситуація, коли кожному провокатору, кожному колораду буде дискомфортно в будь-якому кутку України, коли на кожну їхню дію буде відповіддю вдвічі потужніша протидія. Вони бояться того, що будь-якому олігарху, посадовцю, міліціонеру стане незручно і соромно не брати участь в спротиві. Україна може виграти в психологічній і інформаційній війні. І це є запорукою великої перемоги.

Україна: час гуртуватися

Україна не одна. Її підтримує Захід. Але без єдності в середині країни не можна очикувати на швидку і безумовну перемогу. Лише єдина згуртована країна спроможна дати відсіч агресору і побудувати мир і лад у власному домі. О це нове згуртоване суспільство має відповісти на тотальну брехню звинуваченнями, свідоцтвами, фактами. Тотальні провокації мають бути припинені неприйняттям будь-яких спокус і рішучими діями громадянських структур. В Україні має бути створенний клімат, коли навіть сама поява лише колорадської символіки стане викликати огиду. Для цього треба поширювати проукраїнську патріотичну кампанію. Час гуртуватися. Бути українцем має бути модним і престижним. Все інше подалаємо легше і швидше ніж сьогодні можна собі уявити.

Віктор Чернишук

Распечатать страницу

670