Як перемогти Путіна

12 апр 2014

В інформаційній війні проти України беруть участь три сторони. Це режим Путіна з його пропагандистською гвардією. Це шматки банди Януковича, які включають як чиновників, так і бізнесменів. Це армія українських журналістів, які перефарбувалися і чекають повернення старих сил.

З іншого боку цієї кремлівській операції, яку можна назвати «розділяй і володарюй», а це є найулюбленіша забава Путіна, протистоять патріотичні українські журналісти, євромайданівці, місцеві активісти самооборони і незначна частка бізнесменів. Влада в цій боротьбі наприкінці списку.

Розподіл сил

Це звучить погано: полем битви є держава Україна, а мішенню – український народ. Це звучить болюче: Кремлю вдалося не лише втягнути українців в провокації, але й зорганізувати і підкупити цілу армію зрадників.
Це приголомшує: належної відсічі пропаганді з боку Росії не тільки немає, але навіть ніхто не чув про більш-менш серйозний план щось робити на цьому фронті.

Як перемогти Путіна

Тим не менше, Україна має величезний інтелектуальний потенціал для того, щоб таку відсіч дати. Для того, щоб почати не лише оборону, але й атаку. Почати треба з власного інформаційного простору. В першу чергу, мають отримати всі преференції проукраїнські ЗМІ. В важки часи вони були на боці народу, тому вони заслуговують того, щоб їх зараз підтримали. По-друге, треба негайно зорганізувати в єдину інформаційну мережу так званих «громадських (або вуличних) репортерів і блоґерів», на кшталт того, що в свою чергу зробили в США після атаки 11 вересня. І ще один важливий крок – журналістські організації України мають очиститися від сорому зими. Маю на увазі люстрацію тих ЗМІ, керівників каналів і видань, журналістів, які під час Майдану викривлено подавали події, підштовхували і підбурювали громадян до протистояння, брехали, виконуючи вказівки по «тємніках».
І нарешті, треба почати називати явища своїми іменами. В Україні поширився колабораціонізм. З ворожими кремлівськими силами співпрацює чимало підкуплених і ідеологічно хибних осіб. Колабораціоністи, як виявилося, є в армії, СБУ, Держадміністраціях, місцевих органах самоврядування, бізнесових і чиновницьких колах, теле- і радіоканалах, виданнях. Зміст їхньої діяльності тій самій – «розділяй і володарюй».

Події на Сході і Півдні України не мали б такого загострення і такого масштабу, якщо б Путін не мав військо прихвостнів. Тому він так успішно почав свою гру. Гру, яку він грає згідно своїх правил і посилаючись на свою логіку.

Правила гри

Як перемогти Путіна

Путіна можна називати ким завгодно, але не можна нехтувати його силою, нахабністю і впевненістю в тому, що всі його дії справедливі, що він має право диктувати правила гри. Оскільки метою дій Путіна в Україні є розширити зону впливу Росії, збільшити її міць, і тим самим відсунути Захід далі від Москви, він так легко не відступить від цих задумів.

Путін волів би захопити Україну цілком і в мирний засіб. Цього не сталося. Майдан не дозволив. Тому вступив в силу план Б. Тобто відривати шматками. Теж не погано.

Бо правила гри залишаються ті самі.

1. Пошук можливості. Путін використовує лише ті сценарії, в реалізацію яких він вірить. Він шукає можливості для втілення в життя цих правил. Він грає лише в те, що йому подобається. А подобається йому гра, в результаті якої він в змозі поміняти ситуацію на свою користь.
2. Зміна статус-кво. Путіну дуже важливо змінити ситуацію таким чином, щоб вона була вигідною йому особисто і розвивалася по його правилах. Тому він завжди шукає посередників і виконавців, які в змозі змінити ситуацію. Навіть якщо вони не розуміють чого на справді бажає Путін. Головне зробити, щоб стан подій змінювався на користь Путіну.
3. Примус противника прийняти зміну статус-кво. Путіну подобаються такі противники, які приймають його правила гри і змушені визнати програш. Щоб це сталося він заздалегідь заопікується, щоб будь-який інший сценарій розвитку виглядав для противника більш болючим ніж сам факт програшу. Прикладів обмаль: перетворення в сателітів Казахстану, Білорусі, приниження Вірменії.

Отже перше правило реалізувати Путіну вдалося. Хоча й не вдалося перетворити Україну у васала через підкупи Януковича. Але згідно плану Б він дестабілізував ситуацію в Україні. Він добився, коли Україна і весь Захід бояться подальшого вторгнення Росії вглиб України. Він зараз створює ситуацію недовіри, непокори, незадоволення в середині самої України.

Що він буде робити далі? На мій розсуд, його дії не важко розгадати. Його метою є створити ситуацію, коли в Києві злякаються станом в країні. Він скоріш за все відмовиться від проросійських сил на Сході України. Бо вони зроблять свою брудну справу і вже не будуть потрібні Путіну. Один з пропагандистів Кремля телеведучий Владімір Соловйов вже почав цю нову кампанію: він осудив лемент «сепаратистів» у Донецьку і Луганську. І навіть назвав їхні дії протизаконними. В цьому вже можна побачити нову риторику Кремля. Мовляв ми проти насильства і засуджуємо сепаратистів.

Реакцію Заходу і Києва неважко прогнозувати. Всім стане легше. Українська влада навіть почне казати про перемогу. Захід пробачить Путіну всі його загарбництва. Про Крим майже забудуть. Насправді це буде перемогою Путіна, бо йому сьогодні потрібна перерва і перевантаження планів.

Але слабке місце Путіна полягає в тому, що він не враховує, що окрім нього і його політтехнологів є й інші, які теж мають голови, розум, і власні інтереси. І власних політтехнологів. Що перерва для нього це й перерва для його противників. Тому цей момент треба викорастати максимально для аналізу і вирішальних дій, в тому числі профілактичних.

Тому не можна заспокоюватися навіть якщо Путін дасть задній хід. Не завжди його плани є очевидними. Про прозорість і чесність гри взагалі мова не йде. Можна порадити наступні кроки.

1. Зробити мозковий штурм з метою оцінити свої власні хибні місця. При тому слабкі сторони треба шукати не тільки в існуючому стані подій, а й оцініючи власний і союзницький потенціал, включаючи і його відсутність. Лише в цьому разі можна прорахувати можливі дії Путіна і перекрити шлях для його планів.

2. Треба реально оцінити цілі Путіна. Він вже довів, яку ціну готовий заплатити за геополітику. Першими про це попереджали Литва і Польща. Вони були праві в своїх прогнозах, але на той час опинилися в меншості. Західна Європа і зараз не до кінця зрозуміла, хто такий Путін. Вона налякана, але щоб зрозуміти, треба консультуватися з українцями, поляками, литовцями, естонцями, чехами. Як це почав робити Вашінгтон. Правда полягає в тому, що цінності Путіна в геополітичній сфері це гроші, території і репутація в середині власної країни. Причому ці три геополітичні валюти він легко може конвертувати, тобто готовий поміняти території на гроші, а за гроші купити репутацію, натомість він готовий зробити відповідні трюки з репутацією і територіями якщо буде запропоновано достатньо грошей.

3. Використання зворотньої індукції. Фактично це співпадає з теорією ігр Неша. Тобто слід проаналізувати попередню стратегію і останні дії противника, щоб зробити хід на попередження або виграш. А стартегія Путіна не дуже складна. Її можна охарактерізувати одним словом – прагматизм. Якщо все це врахувати, то перемогти такого противника, як Путін зовсім не складно. Вистачить запропонувати свої правила гри. Так саме прості як і правила Путіна.

Чи можна стабілізувати ситуацію в Україні. Без сумніву, так. Для цього потрібна стратегія розвитку країни, план діалогу в суспільстві. Чітка і ефективна інформаційна політика щодо національних меншин. Позбавлення прав колаборантів працювати на відповідних роботах в державі. І нарешті, зробити все навпаки, що робив Путін на Сході і Півдні. Він руйнував – треба створювати, він розділяв – треба консолідуватися. І в цьому величезному проекті має брати участь все суспільство – політики, журналісти, майдан, місцеві активісти, бізнесмени, молодь.

Io Nessi,
i-dela

Распечатать страницу

1103