Україна: погляд з Балтії

17 мая 2014

Чому такою цікавою була, є і буде Україна для її сусідів: Росії, Білорусі, Польщі, Румунії, країн Балтії, Грузії, Угорщини, Туреччини, Балканських держав? В першу чергу тим, що на наших очах народжується велика європейська політична нація. Народ, який ще 200 років тому виглядав не більше ніж екзотичний культурний проект, сьогодні неочікувано швидко почав претендувати на свою унікальну роль в будуванні європейського і світового ладу.

Разом з тим самі українці поки що залишаються розділеними. І цей поділ аж ніяк не пов’язаний з мовою, бо схожа з Україною за площею, населенням і рівнем унітарності Франція є нацією набагато консолідованішою. Якщо ви мандруватиметь цією країною, легко побачите, що північна Нормандія, або західна Бретань дуже відрізняються від східного Ельзасу чи південного Провансу, я вже не кажу про острівну Корсику. Натомість німецькомовні ельзасці, кельтськомовні бретанці, більш близькі норвежцям чи данцям мешканці Нормандії, або жителі Гасконії що є за кров’ю і мовою сумішшю басків і романських народів – всі вони є складовою французької нації. І ні в кого не виникає навіть думки, щоб впровадити у Франції якусь другу державну мову. Бо французи розуміють, що це зруйнує їхню країну. Нікому в голову не приходить ідея федералізації земель, бо французи пам’ятають, скільки лиха приносили народу амбіції сепаратистів. Все це записано в уроки історії.

Україна: погляд з Балтії

Але ми не про Францію, про Україну. Про українців, як політичну націю, яка включає не тільки етнічних українців, але й українських росіян, поляків, білорусів, угорців, кримо-татар, греків, румунів, євреїв тощо. Вони різні за мовою, культурою, релігією, походженням, місцем мешкання. Але не в цьому полягає головна розбіжність. Вона міститься в головах. На жаль, люди на Сході України досі жили в совєтському оточенні. Кожного дня, виходячи з дому, вони бачили пам’ятники Леніна, біля яких зараз гуртуються сепаратисти і терористи. А телевізійна картинка демонструє, що техніка нацгвардії зупиняється десь в Маріуполі на розі вулиці Маркса і Червонофлотської. Щоденне зомбування, на яке навіть гроші не треба витрачати. Чи можна очікувати від людей, які живуть в цьому реліктовому середовищі, які не за своєю волею зрослися з ним, прояву свідомості? Штучні боввани мертвим вождям все ще керують живими і впливають на їхні судьби. Тому «ленінопад» був актом не вандалізму, а спонтанного очищення.

Натомість десовєтізація має відбутися у всьому, включаючи цивілізований демонтаж пам’ятників, перейменовання вулиць, міст, сіл, виключення з публічного життя атрибутики тоталітаризму. А головне – в головах людей. Шлях для цього один – розповідати правду. Україні край потрібний суспільний діалог. І не лише Києва зі Сходом. Має відбуватися постійна розмова в суспільстві, створюватися громадські ініціативи, журналісти і творча інтеліґенція разом з політиками і науковцями політичних студій мають переосмислити свою роль, бо шоу «вчорашнього дня», якими зараз аж кишить ефір, не є діалогом. Це – його сурогат. Треба міняти зміст ЗМІ. Вони мають стати одночасно як трибуною для висловлення громадянської позиції так і майстернею для моделювання нового консолідованного суспільства. Настав час для коріних змін.

Я впевнений, що не тільки журналістика, але й культура мають стати частиною державної політики з безпеки. Саме відсутність проукраїнських пріоритетів в культурному будівництві або їхнє викривлення створило штучну ситуацію, коли мешканці Донбасу відчули себе відрізаними від українського культурного світу. Звідси незрозуміли вимоги щодо другої державної мови. Звідси корені федералізації і сепаратизму як примітиного явища, яким вдало скористався східний сусід – Росія.

Європейський Союз дуже зацікавлений в тому, щоб Україна як сильна, стабільна і успішна держава з активним громадянським суспільством відбулася. І тут діють не тільки і не стільки гуманітарні фактори. Під впливом Революції Гідності відбувається еволюція не лише в головах українців, але й громадян країн ЄС. Прогрес приголомшує. Більшість громадян ЄС хоче бачити Україну в своїх лавах. І чим більше буде міцнити Україна, чим більше буде прояву свідомого патріотизму, чим читкішим буде уявлення українців про своє майбутнє, чим більше буде конкретних справ в будівництві власної держави, тим швидше буде зростати це бажання з боку європейців.

З емоційних ці бажання все більше перетворюються в прагаматичні, чого раніше не було. Бо в Україні побачили не територію, а політичну силу, яка спроможна стати стабілізуючим фактором якщо не в Європі взагалі, то на її сході і центрі. Політично і економічно розвинута Україна стане гарантом такої стабільності. І безумовним дороговказом для громадян більшості країн СНД, включаючи Росію.

ЄС зацікавдений в тому, щоб Україна стала частиною західного світу ще й тому, що використання надр України може забезпечити їй самій і цілій Європі енргетичну незалежність від російської сировини. В ЄС і США підрахували, що на потреби господарці України вистачить 20 млрд. кубометрів газу на рік. Зараз вона використовує 53 млрд. кубометрів палива. Рекорд в галузі розтрат. Але це ще не все. Сама країна здобуває саме необхідні 20 мільярдів кубів власного газу, ще 14 млрд кубометрів їй платить Газпром за транзит палива в країни ЄС. Компенсації і дотації за використання газу беруть з кишені кожного з ппатників податків 12%. Величезна частка цих грошей осідає на рахунках олігархів, оскільки саме їхні компанії залишаються найбільшими користувачами газу. Не треба бути професором економіки, щоб зрозуміти, що чим більше використовується газу, тим більшими є дотації, тим більше заробляють фірми-посередники. Газова сфера до останнього залишається головною базою для корупції. І є надія, що США вдасться розговорити арештованого пана Фірташа, який є одним з розробників газової корупційної схеми, ниточки якої тягнуться до високих осіб в кремлівських кабінетах.

Саме тому сланцевий газ, величезні поклади якого знайдено в Прикарпатті і в Юзівському родовищі під Слов’янськом, є не лише альтернативою для України і Європи, але й шансом позбавитися головного джерела корупції – газових схем. Прозорість у видобуванні сировини спроможні забезпечити світові компанії, які взялися за розвидку і здобичу сланцевого газу – американський Chevron і голандський Royal Dutch Shell. Ціна цього палива складає 120 доларів США за 1000 кубів, в той час як Росія вимагає 485 доларів за ту саму тисячу кубічних метрів.

Ось ще чому прагматична Європа завзято підтримує Україну. Ось що криється під вимогами боротьби з корупцією. Ось чому антикорупційна програма деяких кандидатів в президенти, які пропонують боротися з корупцією, бігаючи з диктофонами по кабінетах посадовців, викликає в Вільнюсі, Варшаві, Брюселі подив.

Власне, на наших очах народжується новий політичний гарт – єдина Україна. Боротьба з путінським режимом, з залишками «совка», скидання з себе колоніальних оков імперії відбувається зараз і тут. В цій печі гартується нова нація і громадянське суспільство. Європейська Україна – головне прагнення Майдану – відбувається. Три кити цієї європейської України: проукраїнська культура, прозорі правила в економіці і активне громадянське суспільство. Саме таку Україну бажають бачити і на берегах Балтики. Бо, як тут кажуть, без України Європа виглядає сиротою.

Віктор Чернишук,
Вільнюс

613